Жити гідно всупереч долі: Як зробити громадський простір доступним для людей з інвалідністю

Лобіювати створення інклюзивного простору в міській архітектурі – одне з передових завдань, над яким працюють громадські діячі із захисту прав людей з інвалідністю. Чи є громадський простір в Україні доступним для незрячих, людей на візках та нечуючих, як можна вплинути на зміну ставлення до людей з інвалідністю і чого можна від них повчитися – про це говорили під час круглого столу «Доступність середовища для людей з інвалідністю: шведсько-український досвід», який відбувся 30 травня в Українському католицькому університеті в рамках презентації шведсько-української фотовиставки «Рівнодоступність: Жити гідно всупереч долі».

Фотовиставка «Рівнодоступність. Жити гідно всупереч долі» мандрувала 15 країнами світу. На світлинах зображені люди з інвалідністю (чоловіки, жінки та діти з Швеції та України), які зберегли гідність, проявили відвагу у досягненні мрій і реалізували себе, незважаючи на долю. В Україні виставка була доповнена українськими історіями людей з інвалідністю. Її учасниками стали двое львів’ян – громадський діяч Ярослав Грибальський, вчителька та перекладачка Марта Николаєва, а також політичний діяч Валерій Сушкевич, юна піаністка із синдромом Дауна Ліза Халявченко, спортсмен з пауерліфтингу Артем Гудзенко, громадський діяч Сергій Кіт.

Протягом місяця починаючи з 1 травня кожний бажаючий мав можливість безкоштовно оглянути експозицію виставки в приміщенні Українського Католицького Університету (УКУ) – львівських партнерів проекту.

У рамках презентації проекту відбувся круглий стіл «Доступність середовища для людей з інвалідністю: шведсько-український досвід». Організаторами проекту вже другий рік поспіль виступили Посольство Швеції в Україні,  Шведський Інститут, Національна Асамблея людей з інвалідністю України та львівський партнер -Український католицький університет.

Відкриваючи захід Проректор УКУ Олег Турій відзначив, що проведення цієї конференції у стінах УКУ є невипадковістю. Наш університет почався з проекту збирання свідчень про долю людей, які були переслідувані тоталітарним режимом. Мученики – ті, кому радянська влада забороняла бути вірними покликанню, віруючими людьми. Маргіналізовані – ті, які особливо потребували уваги суспільства, того дару гідності, але радянська влада відкидала їх за одвірки суспільства. Обидві категорії не вписувалися в тогочасну систему. Не маючи іншої зброї, крім надії і віри, вони перемогли тоталітарну владу. У жахливих обставинах змогли вистояти і зберегти свою гідність. Думаю, ця конференція – це продовження того, за що боролися ті люди».

Університет також долучається до розбудови інклюзивного середовища в Україні, зокрема, під час проектування Академмістечка враховували його доступність для людей з інвалідністю. В УКУ діє Школа жестової мови, функціонує Центр духовної підтримки людей з особливими потребами «Емаус», проводяться курси душпастирства людей з особливими потребами, літні табори для нечуючих дітей. Соціальні педагоги долучені до проекту наставництва дітей-сиріт, займаються волонтерством у дитячих будинках та школах-інтернатах. У рамках відділу студентського життя діє структура, яка відповідає за супровід людей з особливими потребами. Усе це виховує у студентах чуйність, відчуття справедливості, готовність до співпраці і благодійництва, зауважив Олег Турій.

«Кожен з нас є людиною, яка має особливі потреби. Повага до людей спонукає нас зважати на бажання одне одного. У плануванні Академмістечка ми враховували питання доступності і мобільності з огляду на різних людей. Насправді ті, кого ми називаємо людьми з особливими потребами, є людьми з особливими досягненнями», – зазначив о. Юрій Козловський, магістр Колегіуму, керівник відділу студентського життя.

Від імені організаторів заходу учасників привітав заступник Посла Швеції Генрік Нурберг. За словами пана Нурберга, Посольство Швеції проводить вже четвертий захід, присвячений тематиці людей з інвалідністю. Шведський уряд презентував нову програму з підтримки людей з інвалідністю. Серед пріоритетних цілей – їх залучення і доступність до громадського простору.

«Одним з основних принципів є універсальне формування громадської інфраструктури ще на початках будівництва – планування широкого ліфту в будинках і широких доріжок у парках. Дуже важливою є доступність громадського транспорту та інформаційно-технологічних систем. У Швеції людям з інвалідністю допомагають працевлаштуватися. Підприємства, які працевлаштовують, отримують додаткову допомогу від держави», – розповів Генрік Нурберг.

З привітальним словом від Національної Асамблеї людей з інвалідністю виступив представник НАІУ у Львівській області, національний координатор програми НАІУ «Безбарєрна Україна» Ярослав Грибальський (один з героїв фотовиставки).  Він зазначив, що розбудовувати інклюзивний простір Україна вчилася від Швеції ще з 1991 року, коли сюди приїздили представники організацій з фізичної терапії і проводили табори для людей з інвалідністю.

«Моє життя стало інакшим, коли я познайомився із представниками шведської організації, які працювали з людьми з порушенням опорно-рухового апарату.  Вони зробили революцію в моїй свідомості. На той час я вже 20 років сидів у візку і вважав себе самодостатнім. Моє уявлення про інвалідність перевернулося, коли я побачив, як себе поводять хлопці і дівчата на візках. Для них просто не існувало бар’єрів. Це абсолютно повноцінні люди», – зауважив Ярослав Грибальський.

За словами Грибальського, у 1992 році у Львові провели перший табір активної реабілітації, який відвідали люди з різних регіонів України. Це був один з перших кроків до освітньої підготовки фахівців з фізичної реабілітації. У Швеції організували семінар, на який запросили представників з Польщі, Білорусії і України, і ділилися досвідом державної підтримки людей з інвалідністю.

У своєму виступі Ярослав Грибальський відмітив, що Україна зробила багато поступу вперед для створення доступного середовища для людей з інвалідністю.  Ярослав Грибальський презентував учасникам круглого столу та шведським колегам досвід України у створенні доступного середовища для людей з інвалідністю, зокрема позитивні практики. Учасники засідання мали змогу безпосередньо оцінити стан доступності для маломобільних громадян, зокрема людей з порушеннями зору у  Львові.

Про те, як живуть люди з інвалідністю у Швеції розповіла одна з героїнь виставки – громадська діячка, літераторка, вчителька зі Швеції Сара Шамло. Вона втратила зір у 5-6 років. Проте вона завершила університет у Стокгольмі і викладає креативне письмо. Окрім того, Сара очолює організацію, яка займається підготовкою собак-поводирів для незрячих. Вона має такого собаку, але не всюди може з ним піти. Бо у шведському суспільстві у деяких місцях це сприймають як порушення санітарних норм.

За словами Сари, турбота про людей з інвалідністю у Швеції проявляється на різних рівнях – медицина, транспортна система, система освіти і трудове законодавство. «У Швеції близько 100 тис. незрячих людей, серед яких більшість люди старшого віку та пенсіонери. Якщо ж народжується дитина з порушеннями зору, лікарі відразу обстежують, наскільки можна покращити зір. Медицина для дітей в Швеції є безкоштовною. Якщо покращити зір неможливо, людина отримує державну підтримку. Незрячі мають знижки на проїзд у таксі, це їм дає можливість подорожувати, відвідати музеї та інші місця».

Також країна надає можливість користуватися безоплатними послугами асистента – скільки часу це залежить рахується до кожної людини індивідуально. Однак, як переконана Сара, без допомоги асистента людина з інвалідністю почуває себе краще, швидше вчиться самостійності: «Для мене навчання в університеті було набагато кращим ніж в школі. Бо там не було асистента і мені доводилося самій брати відповідальність за підготовку навчальних матеріалів, написаних шрифтом Брайля».

Розповіла Сара і про проблеми, з якими стикаються незрячі у Швеції. «Найбільші з них – незрячих людей не завжди розуміють оточуючі, кажуть, що про них дбає держава; не завжди може знайти собі роботу незряча людина, яка має поводиря собаку, бо працедавець не хоче, щоб на підприємстві була тварина».

Щодо ситуації з працевлаштуванням та зайнятістю незрячих людей, то загалом, серед незрячих близько 50% непрацевлаштовані. Значна частина з тих, хто працює, є або підприємцями, або працевлаштовані в громадських організаціях незрячих осіб.

Для таких людей як Сара кожного дня треба робити вибір підкорятися волі обставин чи перемагати себе, незважаючи на труднощі. Йти вперед і жити гідно всупереч долі.

Особливо нашу гостю зі Швеції цікавило як живеться людям із порушеннями зору в Україні. Для цього вона спеціально відвідала ворк-шоп «Без кордонів: ламаємо стереотипи про світ незрячих», який відбувся на другий день після круглого столуАндрій Кіт розповідав про світ людей з інвалідністю по зору, з позиції людини, яка знає, як живуть і з чим стикаються вони в повсякденному житті. Він виріс в родині людей з порушенням зору. (Батько Андрія, тотально незряча людина, мати має залишки зору). Під час ворк-шопу учасники зі Львова, Ужгорода, Чернівців та Луцька розповіли про позитивний досвід, який впроваджується в їхніх містах зі створення доступного середовища для незрячих осіб. На завершення прикладним стали поради як у суспільстві ламати стереотипи про незрячих. У жодному випадку ми не можемо називати таких людей «людини з інвалідністюми». Головне у ставленні до них – повага. Головне людина, а не її інвалідність».

Також в рамках презентації проекту відбувся практичний майстер-клас української жестової мови. Провів майстер-клас голова Ради перекладачів жестової мови м. Києва, офіційний представник Всесвітньої асоціації перекладачів жестової мови (WASLI) в країнах Східної Європи та Середньої Азії – Ігор Бондаренко.

«Аби навчитися жестовій мові, потрібно стільки ж часу, скільки й для вивчення іноземної мови. Це мова складна для вивчення, але за декілька місяців можна навчитися базовому рівню, аби спілкуватися на прості теми», – розповів Ігор Бондаренко.

Відвідувачі майстер-класу зазначають: захід цікавий та потрібний, особливо для медиків та поліцейських, психологів та соціальних робітників, вони мають знати хоча б основи жестової мови, аби мати змогу допомогти в екстреній ситуації.

Протягом двогодинного заняття Ігор виклав ази вивчення жестової мови, прокоментував етичні моменти спілкування з глухими людьми, провів інтерактивні вправи з основ дактильної абетки, наголосив на коректності вживання термінів: «глухі/ий», «слабкочуючі/ий», «люди, котрі погано чують», «люди із порушенням слуху», «люди із втратою слуху» тощо. Майстер-клас супроводжувала перекладач жестової мови Віра Муць. Учасники також переглянули мотиваційні відеоролики та тематичну презентацію. Ігор створив атмосферу доброзичливості і сформував бажання опанувати українську жестову мову практично у всіх учасників майстер ­класу.

Національна асамблея людей з інвалідністю України висловлює подяку Українському Католицькому Університету за організаційну підтримку  під час проведення заходів.

Прес-служба НАІУ