Образи людей з інвалідністю в художній літературі

Інвалідність впливає на всіх, хто так чи інакше зіштовхується з цим явищем. Життя людини, яка отримала тяжкі травми та ушкодження здоров’я, докорінно змінюється, так само, як і тих людей, хто таку особу оточує: рідних, друзів. Література, особливо художня, тим і славиться, що звертає увагу читачів на різні проблеми людського життя і особистості – як позитивні, так і негативні. Вдумливого автора завжди цікавить, як людина проходить різні випробування, у тому числі – пов’язані з інвалідністю.

Від Цугулі до хоботів

Коли ж з’явилися у літературних творах персонажі з інвалідністю? Шукаючи відповідь на це питання, варто звернути увагу насамперед на усну народну творчість. Це – казки, міфи, легенди тощо. Серед казок яскраво вирізняється румунська народна казка «Цугуля, син діда і баби», де розповідається про наймолодшого сина убогих селян, у котрого зла заздрісна відьма «украла  сухожилля», внаслідок чого хлопчина не ходить. Але виявляє бажання бути активним, хоче, щоб його дядько дав юнакові коня для полювання, а коли отримує бажане – виїжджає полювати і робить це більш успішно, ніж його «звичайні» брати. А потім сюжет розвивається за казковим сценарієм: допомога від добрих чарівних сил у боротьбі зі злою відьмою, одруження з царівною і т. д. На нашу думку, найбільш цінними у казці є саме «реалістичні» спроби головного героя жити повноцінно. Приємно вражають також і позитивні відповіді на прохання головного героя від матері і дядька. Це справляє суттєвий виховний вплив на маленьких читачів казки. Також є багато казок різних народів, де головні герої – люди маленького зросту (Хлопчик-мізинчик, Дюймовочка). Таких героїв не можна стовідсотково віднести до людей з інвалідністю, адже поява їх на світ була досить таки «чарівною», і варіанти змінювалися залежно від кожної конкретної казки, але успішна боротьба цих героїв із проблемами та різними ворогами надихає читачів і, як і кожна казка, дає надію на краще.

Фентезі – жанр сучасної літератури, де казковий антураж поєднується з цілком реальними проблемами. Інвалідність – одна з них. Серед книг російської письменниці Марії Семенової нашу увагу привернув роман «Там, де ліс не росте». Дія відбувається у чарівному світі, в якому відбувалися події іншого відомого твору письменниці – серії романів «Вовкодав». Герой книги «Там, де ліс не росте», як і Вовкодав, належить до народу «веннів». Юнак не може ходити і пересувається на візку, схожому на сучасний інвалідний. Головний герой хоче позбутися прокляття, яке спіткало його плем’я і призвело до його інвалідності, і шукає для цього можливі засоби – відправився у подорож, щоб знайти лікаря чи чарівника або мудреця. Зустрічає хлопець і перше кохання, яке, на жаль, було недовгим. Якщо переглянути відгуки на твір в Інтернеті, книга, загалом, читачам сподобалася. Щоправда, певну розмитість фіналу, коли не до кінця зрозуміло, чи досяг головний герой своєї мети, дехто з читачів вважає недоліком. І це можна зрозуміти, адже всім хочеться остаточної перемоги добра над злом, до якої симпатичним головним героям доводиться іти часом крізь великі страждання. Принаймні, хочеться такої перемоги хоч на сторінках книги.

«Володар перснів», відомий твір-фетезі Дж.Р.Р. Толкіна, хоч і не розповідає про осіб з інвалідністю, але хобіти, менші зростом за людину, які сміливо йдуть на ворога, надто страшного для великих людей, і уникають спокус, від яких часом не можуть врятуватися чарівні і красиві ельфи, не можуть не вражати читача! Маленькі герої надихали на великі подвиги як у самій книзі, так і «по той бік» казкового Середзем’я – читачів як з інвалідністю, так і без неї. Одна лише фраза з книги, яка вже стала крилатою серед шанувальників творчості Толкіна, пояснює цінність хобітів – слабких і маленьких: «Поки великі придивляються до далини, маленькі роблять, бо відчувають обов’язок»… І справді, скільки змін у світі сталися завдяки діям «маленьких людей»! З інвалідністю – в тому числі. І це дає надію. Адже казка повинна давати надію, байдуже, написана вона для дітей чи для чи дорослих.

А ось ще один оригінальний художній твір у жанрі фентезі – «Дика енергія. Лана» українських авторів С. і М. Дяченків. Головна героїня – повністю здорова, проте увагу привертає другорядний персонаж, який, не маючи слуху, гарно грає на барабані. І успішно допомагає головній героїні, разом з іншими товаришами. Щоб не заглиблюватися у сюжет детальніше, скажемо лише, що барабан грає одну з ключових ролей у цьому романі.

Ще одна представниця сучасної української літератури у жанрі фентезі – володарка ІІІ премії літературного конкурсу «Коронація слова – 2010» в номінації «Романи» Дара Корній – теж не оминула осіб з інвалідністю в своїй творчості. Так, найкраща подруга головної героїні роману «Гонихмарник» має великі проблеми із зором, а батько головної героїні іншого роману – «Зірка для тебе» – пересувається на інвалідному візку. Але в обох випадках зрештою життя цих людей стає успішним – дівчина отримує «чарівний» засіб позбутися сліпоти, а старенького батька виліковують. Родзинкою творів авторки є те, що багато її персонажів мають прототипів з реального життя.

Говорить Мирослава ЗАМОЙСЬКА (Дара Корній):

‒ Долі Назара і Марти списані з реальних людей, чиї імена я не можу розкрити з етичних міркувань. Мені подобається брати своїх героїв з реального життя. Воно часто буває набагато вигадливішим, ніж наша фантазія. Марта – моя знайома. Вона так і залишилася сліпою, живе зараз із мамою в селі. Звичайно, вона вже звикла до своєї сліпоти, але ті переживання, які у ній жили та описані в романі, справжні. І кохання чоловіка, яке допомогло їй боротися та перемогти – теж справжнє. Мені захотілося хоча б в романі, за допомогою Гонихмарника, повернути їй зір. А решта інформації – легенди щодо дитинства та батька, який покинув родину – все правда.

Образ Назара теж було списано, якщо так можна сказати, з реального чоловіка і мого дуже близького родича. Лише інвалідність його нарешті протверезила. Тут я нічого не вигадувала. Це приклад того, до чого може себе довести людина своїми нерозумними вчинками. І лише тоді, коли стається непоправне лихо, починає по-справжньому цінувати життя. Дещо, звісно, було змінено, бо вже надто впізнаваним був образ Назара.

Еволюція образу людини з інвалідністю: від безправного кріпака до бравого підполковника

Твори інших жанрів, що розповідають про людей з інвалідністю, не завжди відрізняються казковістю сюжетів та фіналів. Здебільшого, це реалістичні оповіді про перемоги і поразки як людей з інвалідністю, так і їх родин.

В оповіданні І. Тургєнєва «Муму» йдеться про кріпака Герасима, який має серйозні вади слуху. У нього з’являється собачка Муму, проте жорстока бариня наказує позбутися тваринки, що бідолашний Герасим врешті решт і робить… Можна довго сперечатися, чи міг він втекти з помістя разом з собачкою або чи можна було б ще якось уникнути сумної долі Муму, але зрозуміло одне – в оповіданні доля кріпаків вимальовується лише чорними фарбами. Та і як інакше? Адже життя кріпака йому не належить. А у випадку з Герасимом, до неволі кріпосницької додаються обмеження, пов’язані зі здоров’ям.

Нинішня епоха теж сповнена проблем людей з інвалідністю, і про це пишуть сучасні автори. У романі Джоді Піколт «Крихка душа» мама дівчинки, що хворіє на ламкість кісток, подає в суд на лікарів, які не повідомили під час вагітності про тяжкий діагноз майбутньої дитини, щоб поліпшити матеріальне становище родини. У цей процес втягнуті всі, зокрема, сама дитина і найкраща подруга жінки. Як наслідок, стосунки головної героїні з цими людьми суттєво погіршуються, оскільки справджується давнє прислів’я про те, що «благими намірами встелена дорога до пекла». Хто винен у цій ситуації, а хто – жертва, – про це тяжко сказати. Кожен із читачів зробить власний висновок.

Коментує Катерина КОЛЬЧЕНКО, завідувач кафедри соціальної роботи і педагогіки Університету «Україна»:

‒ Роман дуже сильний і правдивий, бо Джоді Піколт не зраджує своєму стилю роботи з матеріалом. Вона дуже глибоко занурилася у проблему дитячої вродженої інвалідності, пов’язаної з ламкістю кісток, і вже на цьому стрижні побудувала реалістичний, чесний і відвертий роман. Кожен персонаж показаний з усіма чеснотами і слабостями, страхами і відвагою, здатністю на високе служіння і хвилинами зневіри та відчаю… Ми так і не можемо зрозуміти, чи пішла Уіллоу з життя самостійно внаслідок розчарування та болю, чи просто її спіткало несподіване лихо…

Окремо хочеться сказати про Шарлотту, маму дівчинки, на плечі якої ліг надзвичайний тягар, але її любов і відданість Уіллоу, бажання зробити доньку щасливою дають їй надзвичайні сили і мужність… Ще одна проблема – стосунки двох сестер, що, безумовно, складаються і з ревнощів, і з любові, і з відданості, жалю, бажання бути найулюбленішою, і з браку уваги до здорової дівчинки… Суміш почуттів – правдива і не проста, яка призводить до трагічних і довготривалих наслідків для всіх учасників конфлікту, що перейшов у площину правосуддя. Але чи сталося правосуддя? Чи правильний був вирок? Чи цього Шарлотта очікувала? Кому стало краще від виграного процесу? Запитання, запитання… У цьому вся Піколт – вона не повчає, не диктує, не визначає винних і правих – вона піднімає проблему і збурює душу, спонукаючи читача самому вирішувати, як ставитися до героїв та їхньої ситуації, проектувати роман на своє оточення, задуматися, а як би він сам впорався із ситуацією… Роман дуже добрий, бо переповнений справді високими почуттями, вірною дружбою, відданістю і служінням…

Життя людей з інвалідністю цікавить не лише письменників, а й кінорежисерів та продюсерів. У світ виходять фільми, що отримують безліч нагород, в тому числі – «Оскар», і стають класикою мистецтва. І багато з цих фільмів – екранізації літературних творів. Так, герой фільму «Форест Гамп» за книгою Вінстона Грума має деякі проблеми розумового розвитку, проте закінчив школу і університет, а ще – був свідком і учасником багатьох історичних подій, пов’язаних із історією США, наприклад, війна у В’єтнамі. Виконавець ролі Фореста Гампа Том Хенкс отримав за цей фільм премію «Оскар». Інший герой, що «перекочував» із книги у фільм – підполковник Френк Слейд з фільму «Запах жінки». Найвідомішим фільмом з такою назвою є стрічка режисера Мартіна Бреста 1992 року випуску – римейк однойменного кінотвору Діно Різі. Обидва фільми зняті за романом Джованні Арпіно «Морок та лід» (1969). За сюжетом фільму старшокласник престижної школи Чарлі наймається на одноразовий підробіток на свята – приглянути за хворим родичем сімейної пари, що від’їжджає на вихідні. Родич – відставний підполковник Френк Слейд, що втратив зір унаслідок нещасного випадку. Разом із Чарлі, чоловік їде до Нью-Йорка, де їхні стосунки, напружені на початку, стають більш дружніми, а наприкінці фільму Френк навіть допомагає юнакові вирішити серйозну проблему. Підполковника зіграв відомий американський актор Аль Пачіно, який отримав за свою роль премію «Оскар».

Світлана ПАТРА, журналіст Імідж-центру
Університету «Україна»
Продовження у наступному номері…