Не тимчасовими гостями, а повноправними господарями почуваються в Центрі «Парасолька» його вихованці

10 жовтня 2009 року в місті Тячеві був відкритий Центр під назвою «Парасолька», метою якого стало створення молодим людям з фізичними або розумовими вадами такого місця проживання, яке б структурно і функціонально нагадувало сім’ю. Подібні  заклади вже добре зарекомендували себе за кордоном, адже в них створені всі умови для інтегрування людей з обмеженим можливостями у місцеву громаду.

П’ять років тому у „Парасольку” переїхало 25 вихованців Вільшанського дитячого будинку. Своєрідними генераторами ідеї відкриття подібного закладу стали благодійна організація  „Комітет медичної допомоги в Закарпатті”, тодішній директор Вільшанського дитячого будинку Бігунець та швейцарська асоціації „Парасолька” під патронатом Мережі „Швейцарія-Закарпаття/Україна”.

Директором з першого дня існування закладу є Оксана Лукач, педагог, котра працювала в одній із тячівських загальноосвітніх шкіл. „Я двічі відмовлялася, адже мала стабільну улюблену роботу, а тут  –зовсім інше. Але в житті бувають  такі моменти,  коли змінюється вся система координат. Ось і у мене так сталося. Порадилася з чоловіком, і він сказав, що «це, можливо, твоя місія від Бога», тож я і зважилася. А зараз уже і не уявляю себе на іншому місці», – розповідає пані Оксана.

Нині у «Парасольці» на стаціонарному перебуванні – 24 молоді людини з обмеженими можливостями віком понад 18 років. Усі вони сироти або півсироти, яким після інтернату не було куди дітися. Оксана Лукач розповідає, що починати треба було з нуля, адже територію отримали зовсім необлаштовану, не було й жодного досвіду. Директор з’їздила в Швейцарію, де відвідала декілька подібних закладів. Звісно, отримала незабутні враження,  але вдома чекали зовсім інші можливості, тож свою власну діяльність довелося вибудовувати самостійно, в процесі роботи.

Передусім сіли за книжки, вчилися писати палички. З усіх вихованців лише один – Володя, якому вже 40 років, – умів читати. Нині читає більше половини. Довелося докласти чималих зусиль, аби переконати молодих людей у тому, що вони мають не лише проживати, але й працювати та навчатися.

«Парасолька» відбудовувалася поступово і не без певних труднощів. Вихованці не навчені були слухатися, деякі поводилися як розпещені підлітки. Оксана Лукач зізнається, що доводиться шукати шляхи, аби перемогти лінощі, зацікавити у тій чи іншій роботі. Ще кілька років тому мешканці закладу вважали, що всі мають працювати на них, а вони – лише споживати та користуватися. Потрібно було переламати цю психологію і дати зрозуміти: тут немає слуг, усі мають працювати. «Ми намалювали плакат і написали: «Це не готель!», – згадує пані Оксана. – Подіяло. З того часу молоді люди почали усвідомлювати, що це нині їхня рідна домівка, де вони не тимчасові гості, а повноправні господарі, які  мають не лише права, а й обов’язки».

А зайнятися в «Парасольці» є чим, адже  мають немаленьке господарство: три корови, кози, поросята,  кролі, кури… Вихованці доглядають за живністю, працюють і на городі, де вирощують овочі для власного споживання.

У планах – облаштування власної теплиці, аби забезпечувати заклад овочами і взимку. Крім цього, допомагають на кухні, прибирають, перуть та прасують білизну. У майстернях центру розвивають навички ручної праці: виготовляють гарні листівки, свічки, на ткацьких машинах – текстильні вироби тощо. Для відпочинку облаштовано гарну музичну кімнату.

Та, мабуть, найбільшим досягненням директор «Парасольки» вважає те, що вдалося докорінно змінити психологію мешканців міста та навколішніх сіл, які спочатку досить насторожено сприймали відкриття подібного закладу і навіть виступали проти цього. Вихованці «Парасольки» дали декілька концертів і просто вразили глядачів своїми щирістю та артистизмом, тож після цього ставлення до них кардинально змінилося, і тепер їх запрошують на різні святкові заходи як у Тячів, так і в сусідні села. Крім цього, в «Парасольку» приїжджають на екскурсію діти з міських шкіл, котрі повертаються додому з позитивними враженнями. Педагоги неодноразово казали Оксані Лукач, що ці візити йдуть на користь не стільки її вихованцям, скільки школярам, які починають замислюватися над життям.  «Ми мусимо міняти суспільство, – каже пані Оксана, – виховувати суспільство, аби воно усвідомило, що наші вихованці такі, як усі, і  що ставитися до них треба відповідно». І процес, як кажуть, пішов. «Парасольці» часто бувають у місті, відвідують кафе та інші громадські місця, і всюди відчувають до себе приязнь та увагу.

Звісно, не все так райдужно та безхмарно в житті закладу. Проте Оксана Лукач не любить скаржитися. Серед головних проблем виділяє лише те, що «Парасолька» конче потребує статусу окремої юридичної установи, а не перебувати у ранзі філії Вільшанського дитячого будинку. Це дуже обтяжує і заважає повноцінній діяльності закладу.

Необхідність зміни статусу «Парасольки» підтримує і керівник благодійної організації «Комітет медичної допомоги в Закарпатті» Наталія Кабацій: «Однозначно «Парасольку» ми  сьогодні бачимо окремим закладом, який має обслуговувати не лише цих 25 молодих людей з обмеженими можливостями, а й решту інвалідів, які живуть на території Тячівського району. Вони повинні мати можливість удень приходити сюди працювати, а ввечері повертатися додому. Наразі, з різних не залежних від нас причин, не вдається вирішити це питання на найвищому рівні, але ми не знімаємо його з порядку денного і будемо продовжувати наполягати на перегляді статусу «Парасольки».  Адже тоді з’явиться можливість створити якесь соціальне підприємство, де наші підопічні за свою роботу могли б отримувати гроші. В закладі вже прийняли програму, згідно з якою молоді люди мають працювати мінімум чотири години на день, аби мати певні навички та відчувати себе потрібними.

Загалом ідея створення Центру «Парасолька» виникла не на порожньому місці. Наша організація давно  займається Вільшанським дитячим будинком і  неодноразово поставало питання: куди подітися його вихованцям після того, як їм виповниться 18 років? Найчастіше їх відсилають у психоневрологічні диспансери, які, за нашими спостереженнями, зовсім не адаптовані для таких дітей. Тому вирішили створити альтернативний заклад, де б наші підопічні могли працювати і навчатися,  не ховаючи і ізолюючи їх від суспільства. Заклад будували довго. На щастя, нам допомогли благодійники з Швейцарії, які створили Асоціацію «Парасолька». Це слово символізує дах, опіку, безпеку. Впевнена: подібні заклади мають бути в кожному районі, тим паче області, адже, на жаль, наш саме в такому форматі практично єдиний  в Україні.

Одним із найпозитивніших моментів у житті вихованців «Парасольки» вважаю те, як вони прижилися в Тячеві. Влада всіляко підтримує заклад, і мешканці прийняли  їх, запрошують на всі свята і називають повноцінними жителями міста. Це найважливіший переломний момент, адже є усвідомлення, що  серед нас є і такі люди і що вони мають бути повноправними членами суспільства».

Людмила Ортутай