Валерій Сушкевич: «Чому я за Юлю»

Зараз наша держава знаходиться в ситуації свого основного вибору: до головної події, виборів Президента України, залишилось менше тижня… З 22-х кандидатів на пост №1 в країні претендують декілька відомих політиків та державних діячів, ще 15 – люди амбітні, мають певний досвід парламентської роботи, але, здебільшого, – колективні гравці, аніж яскраві лідери.

З дивного – ще декілька персон, претензії котрих на президентське крісло виглядають дещо непродуманими або лише як піар-хід для майбутньої парламентської кампанії. Усіх кандидатів-лідерів, на наш погляд, єднає одна біда – тотальна дискредитація з боку «невідомих сил». Саме так. Негативно забарвлена дезінформація проти кандидатів-лідерів – відмінна риса виборів Президента України -2014. Така філігранна дезінформація призводить до того, що пересічному громадянину взагалі «відшиває» усі орієнтири, за якими він мав би обирати собі і країні Президента. У цій грі на ураження таки є лідер – Юлія Тимошенко. До її визволення з протизаконного тюремного ув’язнення у лютому цього року глава «Батьківщини» була чи не головною улюбленицею всіх демократично налаштованих громадян. Саме кандидат Юлія Тимошенко на головних перегонах країни постала мішенню для масштабної контрпропаганди. І певно, після виборів нарешті уся правда про замовників цієї «дези» та масового «противсіхства» випливе на поверхню…

 Напередодні президентських перегонів ми вирішили зустрітися з Валерієм Сушкевичем – головою Комітету Верховної Ради України у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів, головою Національної Асамблеї інвалідів України, президентом Національного комітету спорту інвалідів України, членом партії «Батьківщина». Адже цікаво дізнатися власне про його позицію щодо кандидата в Президенти: чи вона просто корпоративна як члена партії по відношенню до лідера цієї партії чи є реальні аргументи і обґрунтування його позиції. Ми не давали слабинки нашому інтерв’юеру й наголосили на тому, що якщо відсутнє обґрунтування висловленої ним позиції, така розмова навряд чи буде корисною для нашого видання. Що у нас вийшло «на гора» – судіть самі.

 Валерію Михайловичу, усі ми націлені на те, аби зробити правильний і обґрунтований вибір нового Президента України. Вибір нелегкий, адже тепер, як ніколи, ми усвідомлюємо нарешті, що від цього нашого спільного кроку, залежить, яким буде життя нашої держави, яким буде наше майбутнє. Втім, для мене питання щодо того, за кого із кандидатів в Президенти України Ви будете голосувати, зрозуміле. Звісно, Ви, як член «Батьківщини» голосуватимете за Тимошенко. Ви знаєте усі внутрішні проблеми та основі завдання цієї політсили. Та попри все це, чому все ж таки Ви, як звичайна людина у першу чергу, а не державний діяч, обираєте президентом Юлію Тимошенко. А може, все-таки, є інший кандидат, реально здатний задовольнити потреби тих соціально незахищених верств населення, яких ви представляєте в Парламенті України?

– Я голосуватиму за Юлю! Моя мотивація ґрунтується на беззаперечних та конкретних фактах, підтвердженням правдивості яких є власне діяльність Юлії Тимошенко на посту прем’єр-міністра у першу чергу. Маю зізнатися, що взагалі я, практично, до усіх представників діючої влади, включаючи Юлію Тимошенко, завжди був, певним чином, у опозиції. Розумію, що в це важко повірити, але це правда. Адже я – соціальщик, носій болючих соціальних проблем людей, які потребують захисту, та ще й дискриміновані. Це йдеться про людей з інвалідністю, про ветеранів і пенсіонерів. Усвідомте: я 15 років носій цього напряму у парламенті. Крім того, я працюю у найнепопулярнішому серед депутатів комітеті, у який ніхто не проситься працювати за власним бажанням, проте це один з найбільш популярних комітетів Верховної Ради серед українських громадян. Фактично цей комітет працює на великий загал, представляючи інтереси майже 18 млн. українців (15 млн. пенсіонерів та 3 млн. людей з інвалідністю). І всі ці люди, добра третина нашого суспільства, сподіваються на вирішення своїх нагальних проблем народними депутатами України. Саме цим людям на кожних виборах усі кандидати в народні депутати, президенти тощо обіцяють сумлінно дотримуватися їх вимог та вирішенням саме їхніх проблем. Але я цих людей сприймаю не у якості електорального загалу, а як людей, які сподіваються на мене, на Уряд, на Верховну Раду та на Президента України.

Я вмію працювати з будь-якою владою, проте не вмію зупинити себе під час панування злочинної влади, індиферентної влади. Ми мали різні парламентські часи, коли була така собі ніяка, вибачте, імпотентна влада, була неймовірно злочинна влада, але й був період певної дієвості влади, коли вдавались відповідні досягнення і реальні дії щодо соціально незахищеного населення України.

Я також маю досвід співпраці з багатьма прем’єр-міністрами, працював практично з усіма Президентами України, знаючи їх особисто і багато чого про них самих. Отже, якщо говорити про Юлію Тимошенко, про неї як державного діяча, можна казати й про помилки, аналізуючи її діяльність; можна говорити й про її мужність, волю, при цьому згадати про людей та кадровий склад, який вона обирала, та як її зраджували… Дехто критикує її за якісь економічні й державницькі рішення, але! Для мене, як соціальщика, Юлія Володимирівна – найбільш соціально орієнтований державний діяч серед усього політичного спектру цих діячів, які нині існують в Україні. І для мене, власне, це суттєво, тому що саме цей загал у 18 млн. людей може сподіватись на такого лідера країни.

– Ви кажете про соціальну спрямованість Юлії Тимошенко, але за це її більш за все критикували, коли вона була прем’єром… Громадський рух інвалідів України, насправді є вагомою часткою третього сектора. Та чи визначився цей загал по відношенню до кандидата на пост Президента у особі саме Тимошенко, яку підтримуєте Ви і чому?

– Її критикували за популізм, але мало хто знає і аналізує конкретику її соціальних дій. Той факт, що економіка – головна, а соціалка – похідна тема, про це відомо. Тому я при підході до прем’єрів шукав оптимум ВВП, який я можу віддати соціально незахищеному загалу, віддати людям, які мають проблеми з правами, із соціальним захистом. Отже, саме Юлії Володимирівні я особисто зміг доказати досить багато, і не тому, що я такий надзвичайний, а тому, що вона мене чула! Перейдемо до конкретики, якої ви жадали, а головне – ця конкретика реалізована, що є визнаним фактом в українській сучасній історії щодо гарантій прав 18 млн. громадян.

По-перше, саме за каденції Тимошенко Україна підписала та ратифікувала Конвенцію ООН про права інвалідів та Факультативний протокол до неї, що стало однією із визначних подій для громадян України – осіб з інвалідністю. Це сталось 16 грудня 2009 року за особистої підтримки прем’єра Тимошенко. До речі, в Уряді було багато тих, хто на той час був проти ратифікації Конвенції, і саме політична воля Юлії Володимирівни дала змогу винести в Парламент та успішно ратифікувати цей важливий міжнародно-правовий документ.

Рушійною силою щодо ратифікації Україною Конвенції ООН виступили саме громадські організації людей з інвалідністю, і зокрема, Національна Асамблея інвалідів України (НАІУ), яку я очолюю на громадських засадах. НАІУ у 2008 році було здійснено моніторинг стану дотримання прав людей з інвалідністю в Україні з метою прискорення підписання, ратифікації та імплементації Україною Конвенції про права інвалідів. З грудня 2009 року, за ініціативою громадських організацій інвалідів, підтриманою Прем’єр-міністром України Юлією Тимошенко, на позачерговому засіданні Уряду було прийнято рішення про подання до Верховної Ради України пропозиції про ратифікацію Конвенцію Організації Об’єднаних Націй про права інвалідів.

Юлія Тимошенко єдина зі всіх прем’єр-міністрів почула громаду соціально незахищених українців, і при цьому почала поступово впроваджувати у життя рішення найболючіших проблем інвалідів і ветеранів.

По-друге, під керівництвом Юлії Володимирівни ми почали роботу по реальному забезпеченню інвалідів автотранспортом, розробили пільги по сплаті за транспортний збір, зайнялися пільговими стоянками. Проблема забезпечення інвалідів спецавтотранспортом – найболючіша у сфері соціального захисту. Урядом під керівництвом Ю.Тимошенко пропонувались радикальні шляхи вирішення питання забезпечення осіб з інвалідністю автотранспортом. Зокрема, у 2009 році Кабінет Міністрів України своїми двома постановами пропонував реалізацію інвестиційного проекту щодо забезпечення автомобілями людей з інвалідністю. На жаль, дія цих двох постанов була зупинена Указами Президента України В.Ющенка.

 І це я тільки розпочав чималий список конкретних справ, що були зроблені Тимошенко з широким загалом громадських організацій інвалідів України. Мій колега Ярослав Грибальський якось сказав на засіданні з урядовцями: «Не робіть для нас без нас». І мені вдалося добитися від прем’єра Тимошенко того, що вона вперше почула наш девіз і прийняла його, ми відчули вплив громадських організацій інвалідів на державну політику. Адже ще у 2003 році я записав в законі «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», що нормативно-правові акти, які стосуються матеріального, соціально-побутового і медичного забезпечення інвалідів, розробляються за участю громадських організацій інвалідів. А реалізувати цю співпрацю ми спромоглися лише через роки, коли я одного разу сказав Юлії Тимошенко, мовляв, давайте цього разу не будемо на День інваліда 3 грудня проводити купу безглуздих показових заходів, або лише виставок інвалідних візків і знаряддя. Натомість я пропонував підготувати спільне засідання Кабінету Міністрів і громадських організацій інвалідів, причому, не для показу, а для прийняття нормативно-правових документів на виконання Конвенції. Громадські організації осіб з інвалідністю разом з Урядом Тимошенко протягом місяця працювали над 16 постановами Уряду, які винесли на обговорення цього спільного засідання, і в ході роботи Уряду прийняли усі 16! В ці постанови входило понад 80 різних правових питань стосовно захисту інвалідів. Деякі члени уряду були шоковані цим фактом спільного засідання, у якому громадські організації їм щось доручають зробити, але прем’єр твердо наказала виконати усе запропоноване нами, і це було зроблено. Саме тому я кажу сьогодні: я – за Юлю, яка чує нас, яка здатна працювати з громадським суспільством людей, обмежених в правах! Адже Тимошенко забезпечила рівноправну роботу громадських організацій інвалідів з фахівцями міністерств і відомств.

Ви очолюєте Національну Асамблею інвалідів України. Отже, члени вашої спільноти, напевно, також віддадуть свої голоси на користь Юлії Тимошенко, адже вони знають, кому мають завдячити за зроблене для них?

– Знаєте, я сподіваюсь і вірю в це, але, на жаль, не всі громадяни з інвалідністю мають інформацію щодо унікальної діяльності Юлії Тимошенко у справі захисту їх прав. Адже вона ніколи «не світила» на весь загал роботу по соціальному захисту інвалідів в країні. До початку її співпраці з громадськістю інвалідів навіть існуючі нормативно-правові документи залишалися лише деклараціями, без жодного варіанту реалізації хоча б декількох пунктів. Ось ще приклади: жодний правовий акт в Україні не регламентував надання путівок на санаторне лікування дітям-інвалідам до 2009 року. Далі: актуальне питання про правила паркування інвалідного автотранспорту ніколи не вирішувалось. Із постійного, як я називаю, «нашого репертуару» надзвичайним в діяльності Тимошенко є початок інклюзивного й інтегрованого навчання інвалідів та діток з інвалідністю у загальноосвітніх закладах. Вперше ці можливості загалу інвалідів країни дала саме Юлія Володимирівна Тимошенко. Навіть коли Дмитро Табачник цю ініціативу майже придушив, завдяки їй цей напрямок працює й досі. Це ж навчання не вдома, і навіть не в інтернатах! Навчання серед здорових дітей для інвалідів надзвичайно важливе для інтеграції в суспільство, для відчуття власної гідності і для нормального майбутнього цих громадян країни, адже вони – такі самі громадяни, як і всі інші. Це давно працює в Європі, і лише з 2009 року з’явилося у нас.

Окрема тема – забезпечення державою прав на медичне обслуговування і протезування інвалідів з проблемами, про які багато здорових українців навіть не чули ніколи. І ми розробили навіть законопроект про це, який не було прийнято лише тому, що прем’єр-міністром була не Тимошенко. Список постанов стосовно забезпечення прав і соцзахисту осіб з інвалідністю, які були призупинені у виконанні у зв’язку з відставкою Тимошенко, досить великий. І це вже 5 років мало би реалізовуватись, якби Юлія Тимошенко залишилася головою Кабінету Міністрів. Я вже не кажу про те, як завдяки простому запитанню від Тимошенко стосовно того, який розмір винагороди за медалі на Паралімпіадах у паралімпійців, було прийнято рішення про підвищення суми до розміру, який отримували спортсмени без інвалідності за медалі на Олімпіадах. Притому, що я навіть не просив про це ніколи. Взагалі, паралімпійська та дефлімпійська тема завжди була в полі зору прем’єра Тимошенко.

Які Ваші прогнози щодо позиції інвалідів та ветеранів Великої Вітчизняної війни? В чому перевага і чим може бути аргументовано ними вибір лідера «Батьківщини»?

– Далі – лише факти і дивіться самі чи значні ці факти. Тільки з приходом нового Уряду на чолі з Прем’єр-міністром України Ю.В.Тимошенко було поетапно наближено реальні виплати цим категоріям інвалідів до розмірів встановлених базовим законом «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам». Наступне: щорічні виплати до Дня Перемоги. Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” передбачено, що разова грошова допомога до 5 травня ветеранам війни виплачується виходячи із мінімальної пенсії за віком, саме:

  • для інвалідів війни І групи – 10 мінімальних пенсій за віком;
  • для інвалідів війни II групи – 8 мінімальних пенсій за віком;
  •  для інвалідів війни III групи – 7 мінімальних пенсій за віком;
  • для учасників бойових дій – 5 мінімальних пенсій за віком
  • для учасників війни, нагороджених медалями, – 4 мінімальних пенсій за віком, для інших – 3 мінімальних пенсій за віком;

Це питання є найпроблемнішим, оскільки грошова компенсація з самого початку її запровадження фактично виплачується у розмірах, визначених Урядом.

Зокрема, у 2014 інваліди війни І групи отримали до 5 травня разову грошову допомогу у розмірі 2575 грн., інваліди війни II та III груп отримають відповідно 2250 грн. та 2020 грн.

Інваліди війни претендують на одержання інших виплат: інваліди І групи – 9490 грн., інваліди II групи – 7592 грн., інваліди III групи – 5364 грн., у зв’язку з чим звертаються до судових органів.

Слід зазначити, що єдиний Уряд, який спромігся майже виконати норму Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в частині виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня ветеранам війни та приблизити розмір цієї виплати саме до норм Закону, був Уряд Ю.Тимошенко.

У внесеному Урядом Тимошенко проекті Держбюджету на 2010 рік (реєстраційний № 5000 від 15.09.2009 р.) було передбачено збільшення майже в три рази ( загалом на 755 млн. грн. у порівнянні з 2009 роком) видатки на надання щорічної разової грошової допомоги до Дня Перемоги ветеранам війни.

Отже, згідно доведених Вами фактів, Юлія Володимирівна дійсно почула ці 18 млн. громадян. Як Ви вважаєте, це тому що вона жінка, або вона настільки глибоко дивиться на проблему, що відчула, що вирішивши навіть питання, які вона встигла на посту прем’єра свого часу, країна отримає третину населення у новій якості – людей з гідністю і рівними правами?

– Юлія Тимошенко – надзвичайний політик та державний діяч з надвисоким рівнем функціональності. І є речі, які вона робить для соціально незахищеного загалу, але ніхто про це не знає. До речі, з проблемами інвалідів вона стикнулась ще у дитинстві, коли у дворі поряд з її будинком була розташована школа-інтернат для дітей з вадами слуху. А її вміння почути людину я відчув власне під час свого першого знайомства з нею, коли я, абсолютно незнайома їй людина та ще й на милицях прийшов до неї в офіс у Дніпропетровську й попросив 20 тис. доларів США на виготовлення першого українського інвалідного візка. Це ж були величезні гроші у 90-і роки! Поряд з нею сиділа бухгалтер і посміхалася, мовляв, ти ж не даси йому ці гроші… Юлія подивилася на неї і сказала: «Чому це? Я дам йому ці гроші, нехай він це зробить для людей.» Це було моє перше визнання Юлії Тимошенко як людини, ще не політичного діяча.

Дуже красномовний факт… Не чула, не знала нічого подібного, навіть дивуюсь цьому…

– Отже, це було. І багато чого, про що, на жаль, наразі не маю часу розповідати, та у вас і місця не знайдеться, щоби написати про усе те, що Юлія Тимошенко зробила для спільноти інвалідів, ветеранів та пенсіонерів України. Тому кажу: мені багато хто з кандидатів у Президенти на цих виборах знайомі, симпатичні, але вони ніколи не були поряд з нами, з цими 18 млн. українців, чиї інтереси я захищаю і виборюю понад 15 років свого життя. Особистість Юлії Тимошенко для мене абсолютно пріоритетна серед інших кандидатів у Президенти України і тепер ви знаєте чому. Я мрію про те, щоб люди дійсно зробили вибір на користь цього державного діяча, який зможе ефективно керувати українською державою.

Бесіду вела Марина Берсенєва